ТЕМПОРАЛЬНІ ЧИННИКИ ЗДІЙСНЕННЯ СУБ’ЄКТИВНОГО ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА. ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

Анотація

Стаття присвячена науковому дослідженню актуального питання про часові виміри здій- снення регулятивного цивільного права та його співвідношення із тривалістю права на захист у разі порушення, зокрема і шляхом пред’явлення позовного домагання. Вивчено історич- ний поступ науки щодо інтерпретацій суспільного сприйняття періоду їхнього існування. Установлено, що первинно як наукова думка, так і відповідне законодавство грунтувалися на концепції єдиної давності як явищі, що руйнує навіть безспірне право. Уважалося, що погашення суб’єктивного права давністю є умовою, що супроводжує саме його виникнення. Проте розвиток цивілістичної науки, ґрунтуючись на відмінностях як правової природи, так і окремого юридичного регулювання інститутів набувальної та позовної давностей, привів до усвідомлення необхідності роздільного правового регулювання цих двох інститутів. Це відо- бразилося на науковому сприйнятті взаємозв’язків між виникненням та припиненням періоду існування позовного домагання та тривалістю самого суб’єктивного права, що зазнало пору- шення. Тривалий час у науці обстоювалася теза про те, що в момент порушення суб’єктивне право трансформується у право на позов, існує у такому стані упродовж встановленого строку, а потім разом із закінченням позовної давності припиняється. Однак еволюція чин- ного законодавства зумовила зміну концепції і цього разу, адже неможливо стало пояснити правило про належність виконання задавненого зобовязання після спливу позовної давності (частина 1 статті 267 Цивільного кодексу України). Тож нині найбільш прийнятною є теза про те, що позовною давністю погашається лише право на позов, а не саме суб’єктивне матеріальне право, тобто про продовження існування після збігу давнісного строку позбав- леного судового захисту суб’єктивного матеріального права. Добровільне виконання в цей час обов’язку боржником є належним, і останній не має права вимагати повернення вико- наного. Але для ефективності даної правової побудови обов’язково варто додати, що про- довжує існувати не порушене регулятивне право, а охоронне, яке втратило свою примусову здатність до реалізації. Добровільне здійснення саме цього права буде належним.