Нове українське право

ДИСКУСІЙНІ ПИТАННЯ ОНОВЛЕННЯ ГЛАВИ 16 ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ: ЗМІНА ПАРАДИГМИ

Андрій Богданович Гриняк — Wed, 01 May 2024 00:00:00 +0300

Статтю присвячено аналізу дискусійних питань оновлення глави 16 Цивільного кодексу України. Акцентовано увагу на доцільності сприйняття позитивного досвіду імплементації гармонізованих підходів ЄС у ЦК України. Наведено аргументи щодо доцільності об’єднання глави 16 із главами 52 і 53 ЦК України. Це пов’язано, зокрема, з усуненням певного дисбалансу в межах Книги п’ятої ЦК України, де закріплено загальні положення про зобов’язання, загальні положення про договір, однак загальних положень про делікти не виокремлено. Розглянуто питання найменування такої об’єднаної глави та запропоновано за аналогією з DCFR главу 16 ЦК України назвати «Договори та інші правочини», зберігши історично усталене ще в Цивільному кодексі УССР 1922 року використання терміна «правочин». Змістовне переформатування матеріалу в межах об’єднаної глави 16 ЦК України запропоновано здійснювати з огляду на необхідність диференціації договірних зобов’язань на комерційні та споживчі; включення нових (непойменованих) договірних конструкцій, комплексних (змішаних) і нетипових договірних взаємозв’язків; деталізацію положень про «несправедливі» умови договору, що призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків на шкоду споживачів; відмову від загального правила про обов’язковість письмової форми договору; можливість укладення договору з використанням електронних засобів; включення в канву об’єднаної глави ЦК конструкцій типового та примірного договорів; уточнення положення про попередній договір; розмежування станів визнання договору неукладеним та недійсним, нікчемним та оспорюваним; редагування положень про договір на користь третьої особи; закріплення спеціальних правил про переддоговірну відповідальність тощо.

СПРАВЕДЛИВІСТЬ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ: ДЕКЛАРАТИВНА ДЕФІНІЦІЯ ЧИ ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ?

Михайло Олександрович Дармін — Wed, 01 May 2024 00:00:00 +0300

Статтю присвячено розкриттю поняття «справедливість» у господарському судочинстві. На сьогодні відсутнє комплексне наукове дослідження з питання справедливості в господарському судочинстві, яке б давало відповідь на запитання, у яких випадках суд при вирішенні спорів може безпосередньо звертатися до визначення й суті справедливості судочинства. Це зумовлює актуальність та перспективність вибраної теми дослідження. Тому автор ставить на меті визначити суть такої категорії, як справедливість, виокремити аспекти справедливості в господарському судочинстві та визначити сферу її безпосереднього застосування господарськими судами. Проаналізувавши законодавство і судову практику, автор доходить висновку, що справедливість вирішення спорів входить до завдання господарського судочинства. Процесуальний аспект справедливості реалізується в принципах (засадах) цього виду судочинства і в господарських процесуальних нормах. Водночас ігнорування господарських процесуальних норм з посиланням на справедливість призводить до свавілля й необмеженої дискреції суду та перетворює судочинство в безладний рух. Адже справедливість судочинства переважно імплементована в конкретних процесуальних нормах. Тому безпосереднє звернення до визначення і суті справедливості судочинства та безпосереднє застосування цієї основоположної засади правосуддя (у процесуальному аспекті), на думку автора, допускається в трьох випадках: 1) у порядку застосування аналогії – якщо відсутня норма, що регулює процесуальні правовідносини; 2) як критерій для ухвалення процесуальних рішень (вчинення процесуальних дій) в умовах, коли процесуальна норма допускає судову дискрецію; 3) для уникнення зайвого формалізму – якщо буквальне дотримання процесуальної норми призводить до порушення завдання та основних засад господарського судочинства.

ДО ПИТАННЯ ЩОДО СПАДКУВАННЯ ПРАВ НА ВИНАХОДИ В КОНТЕКСТІ РЕКОДИФІКАЦІЇ ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

Олександр Євгенович Кухарєв — Wed, 01 May 2024 00:00:00 +0300

Статтю присвячено виявленню об’єкта спадкування після смерті особи, яка створила винахід. Наголошується, що універсальне спадкове правонаступництво після смерті винахідника зазнає суттєвого впливу, зумовленого правовим режимом винаходу як об’єкта права інтелектуальної власності. Обґрунтовується, що до спадкоємців винахідника переходять як права на патент, так і права з патенту, що не є тотожними за змістом і порядком здійснення. До прав на патент належить право на одержання патенту в разі, якщо винахідник не встиг за життя звернутися із заявкою на винахід до Національного органу інтелектуальної власності або звернувся з такою заявкою, проте не отримав патент на винахід через свою смерть. До того ж, зважаючи на відсутність патенту та державної реєстрації винаходу на час відкриття спадщини, права на патент не є правами інтелектуальної власності та породжують публічні за своєю природою відносини. Своєю чергою, правами з патенту є майнові права інтелектуальної власності на винахід, невичерпний (відкритий) перелік з яких наведено в законі. Ключовим є право на використання винаходу, на якому ґрунтуються всі інші майнові права інтелектуальної власності на цей об’єкт, які переходять у порядку спадкування в межах строку їх чинності. У статті наголошується, що спадкоємці набувають і певних обов’язків, пов’язаних зі сплатою платежів за підтримання чинності майнових прав на винахід (в окремих випадках державного мита за реєстрацію винаходу), а також добросовісним користуванням правами, що випливають з державної реєстрації винаходу. Удосконалення цивільного законодавства України щодо спадкового наступництва прав на винаходи пропонується здійснювати в напрямі спеціального регулювання відповідних правовідносин у межах книги 4 Цивільного кодексу України, Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», а також підзаконних актів.

ІНСТИТУТ СТРАХУВАННЯ В СИСТЕМІ СПОСОБІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

Ростислав Володимирович Соботник — Wed, 01 May 2024 00:00:00 +0300

У статті на основі аналізу наукових поглядів та норм чинного законодавства України визначено поняття, особливості та місце страхування в системі способів забезпечення виконання договірних зобов’язань. Здійснено правову характеристику основних функцій страхування, що дають змогу розглядати його як ефективний спосіб забезпечення виконання договірних зобов’язань, яким можуть скористатися учасники договірних відносин для захисту своїх інтересів, а також сформульовано наукові висновки й пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання інституту страхування як забезпечувального правовідношення. Установлено, що виконання договірних зобов’язань супроводжується існуванням допоміжних (додаткових) зобов’язань, які мають на меті стимулювання боржника до точного й неухильного виконання зобов’язання, а також запобігання або зменшення негативних наслідків, що можуть настати в разі його порушення. До того ж у ЦК України відображено підхід, за яким виконання зобов’язання може забезпечуватися не тільки тими способами, які прямо передбачені в ЦК України, а й тими, що встановлені в спеціальних нормативно-правових актах або ж визначені сторонами в самому договорі. Обґрунтовано, що види забезпечення виконання зобов’язання набувають характеру способів захисту виключно з моменту порушення прав сторони за договором. До настання таких обставин види забезпечення виконання зобов’язання є способами самоохорони прав за договором, адже зазначаються в договорі насамперед задля недопущення порушення його умов, стимулювання сторони до належної поведінки. Під договором страхування, який укладається з метою забезпечення виконання зобов’язань, запропоновано розуміти письмову домовленість між страховиком і страхувальником, за якою страховик бере на себе зобов’язання в разі настання страхового випадку (невиконання або неналежного виконання основного зобов’язання) відшкодувати кредитору страхувальника (за основним зобов’язанням) в межах ліміту відповідальності збитки, ненавмисно завдані страхувальником, а страхувальник зобов’язується своєчасно вносити страхові платежі та виконувати інші умови договору. Акцентовано увагу на акцесорному (додатковому) характері страхового забезпечувального правовідношення та основних ознаках акцесорності. Обґрунтовано, що на відміну від інших способів забезпечення виконання зобов’язань обов’язки страховика щодо виплати страхової суми виникають при настанні заздалегідь передбачених у договорі страхування подій (страхових випадків), а не при будь-яких порушеннях зобов’язання з боку боржника. Установлено, що укладення договору страхування з метою забезпечення виконання договірних зобов’язань стимулює боржника до належної поведінки, а кредиторові надає впевненість у тому, що в разі невиконання або неналежного виконання свого обов’язку боржником він отримає задоволення свого інтересу за рахунок заздалегідь передбаченого забезпечення.

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО РОЗУМІННЯ ПРИРОДИ ФІДУЦІАРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Євген Олександрович Трубаков — Wed, 01 May 2024 00:00:00 +0300

Проблематика фідуціарних правовідносини полягає в тому, що це складна юридична конструкція, стосовно якої й досі не склалися єдині підходи щодо її розуміння. У країнах загального права історично склалися декілька сфер застосування фідуціарних правовідносин, наприклад, трастове право, корпоративне право, агентські правовідносини, відносини, що виникають між лікарем і пацієнтом, юристом і клієнтом, опікуном та підопічним тощо. Названі сфери застосування фідуціарних відносин є настільки різними, що й досі вчені-юристи працюють над тим, щоб віднайти спільні ознаки, які б їх об’єднували, та виробити єдину теорію фідуціарного права. Актуальність дослідження цього юридичного явища є прикладною в аспекті проведення рекодифікації цивільного законодавства України та нормативного регулювання фідуціарної відповідальності. Метою цього дослідження є вивчення юридичної природи фідуціарних правовідносин шляхом аналізу теорій їх виникнення. Проаналізовані як теорії, що базуються на одній чи декількох ознаках фідуціарних відносин (майнова теорія, теорія довіри, теорія нерівності та інші), так і комплексні теорії виникнення фідуціарних відносин, як-от теорія повноважень і дискреції, економічна теорія. За результатами дослідження зроблено висновок, що метою фідуціарних відносин є делегація бенефіціаром частини своєї дієздатності на користь фідуціарія, внаслідок чого в останнього виникають права щодо делегованих йому повноважень. Використання делегованих прав усупереч меті встановлених правовідносин є зловживанням правом. Фідуціарні обов’язки покликані запобігти зловживання фідуціарієм переданими йому правами, а в разі їх порушення – стають підставою для відшкодування збитків. З погляду економічної теорії фідуціарні обов'язки знижують трансакційні витрати, і саме цим можна пояснити різноманіття сфер суспільних відносин, у яких функціонують фідуціарні правовідносини.

ДОГОВІР ТАЙМШЕРУ: ПРИНЦИПИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ВИКЛИКИ

Наталія Володимирівна Федорченко, Володимир Кирилович Федорченко — Thu, 02 May 2024 00:00:00 +0300

У статті досліджується поняття договору таймшеру, наголошується на його міждисциплінарній природі, що містить економічні, туристичні, маркетингові та правові аспекти. Автори мають на меті проаналізувати відповідність практики таймшеру потребам і перспективам розвитку України, розглядаючи її як важливий елемент туристичної інфраструктури провідних країн світу. У дослідженні використовується поєднання міждисциплінарних підходів, спираючись на дослідження туризму, правові, соціологічні та економічні науки, щоб концептуалізувати багатогранне явище таймшеру. Використовуються історичний підхід для з’ясування динаміки розвитку таймшеру. Таймшер, як визначено в Українській енциклопедії туризму, належить до моделі спільного володіння нерухомістю для відпочинку, де кілька покупців володіють інтервалами використання, як правило, з кроком в один тиждень, у межах однієї власності. У статті класифікуються таймшери на основі сезонного використання. Дослідження використовує роботи американських учених із вивчення туризму завдяки передовій теорії та практиці таймшерів у США. Стаття також підкреслює переваги таймшеру, включно з відпусткою на професійно керованих курортах з високоякісними зручностями, що задовольняє очікування споживачів щодо якісного дозвілля. Важливим елементом економічного відновлення України після перемоги має стати туризм, оскільки Україна стане особливо привабливим напрямком для мандрівників завдяки героїзму українців. У статті підкреслюється важливість інфраструктури, як матеріальної, так й інституційної, для підтримки та розвитку таких туристичних практик, як таймшер в Україні. Дослідження має на меті зробити внесок у міждисциплінарне розуміння таймшеру в галузі досліджень туризму, наголошуючи на його практичних наслідках і актуальності для розвитку українського туризму.

ПЕРСПЕКТИВИ ОНОВЛЕННЯ НОРМ ЦК УКРАЇНИ ПРО ФІЗИЧНУ ОСОБУ В ПРОЦЕСІ РЕКОДИФІКАЦІЇ

Ігор Євгенович Якубівський — Thu, 02 May 2024 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано питання цивільної правосуб’єктності фізичної особи як учасника цивільних відносин з позиції рекодифікації цивільного законодавства. Стосовно термінології для позначення цієї категорії учасників цивільних відносин («фізична особа», «людина», «громадянин») зазначено про доцільність збереження в оновленому ЦК України терміна «фізична особа». Щодо моменту виникнення цивільної правоздатності фізичної особи зазначено про недоцільність закріплення в ЦК України концепції «умовної правоздатності». Проте доводиться доцільність уточнення того, що цивільна правоздатність виникає з моменту народження фізичної особи живою і припиняється в момент незворотної смерті. Щодо поняття дієздатності зосереджено увагу на різних підходах до визначення цієї категорії в цивільному законодавстві країн пострадянського простору й країн ЄС та обґрунтовано необхідність звуження поняття цивільної дієздатності до можливості вчинення юридичних дій. Щодо обсягу цивільної дієздатності малолітніх осіб звернуто увагу на доцільність її розширення за рахунок надання їм можливості самостійно вчиняти правочини, спрямовані на безвідплатне отримання вигоди, крім правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню, а також надання малолітнім, які досягли 6 років, можливості самостійно вчиняти правочини, пов’язані з використанням електронних платіжних засобів. Стосовно цивільної дієздатності неповнолітніх зазначено про необхідність збереження наявної вимоги щодо обов’язковості згоди органу опіки й піклування на вчинення правочинів щодо розпоряджання нерухомим майном, транспортними засобами лише в частині правочинів щодо відчуження таких об’єктів та передання їх у заставу (іпотеку). До того ж звернуто увагу на доцільність скасувати наявні обмеження щодо можливості неповнолітнього розпоряджатися коштами на поточному рахунку. Щодо обмеження цивільної дієздатності доцільно залишити лише одну підставу – розлад психіки та (або) поведінки, який істотно впливає на здатність фізичної особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

ДО ПИТАННЯ РОЗСУДУ СУДДІ ПІД ЧАС ПРИТЯГНЕННЯ ОБВИНУВАЧЕНОГО ДО КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Thu, 02 May 2024 00:00:00 +0300

У статті на підставі оцінного розсуду, який застосовується під час притягнення особи до кримінальної відповідальності, розглядаються обставини, визначені судом, які будуть пом’якшувати покарання. Наголошено, що при цьому суду необхідно не просто їх ідентифікувати з матеріалів кримінального провадження відповідно до кримінального законодавства, а провести оцінку окремих обставин кримінального провадження та надати їх обґрунтування. Для більш повного й об’єктивного дослідження оцінного розсуду суду в контексті притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності було проаналізовано вироки суду. Під час аналізу судової практики виокремлено види обставин, які були визнані судами як пом’якшувальні покарання, а саме: обставини, пов’язані з частиною 1 статті 66 КК; обставини, пов’язані із сучасною суспільно-політичною ситуацією в Україні; обставини, пов’язані з віком обвинуваченого; обставини, пов’язані з діями обвинуваченого, які свідчать про визнання ним вини; обставини, пов’язані з наявністю соціальних обов’язків обвинуваченого щодо утримання окремих осіб; обставини, пов’язані з особливостями складу вчиненого кримінального провадження, що свідчить про низьку суспільну небезпеку обвинуваченого; обставини, пов’язані з обставинами, що характеризують зв’язок обвинуваченого зі злочинним середовищем; обставини, пов’язані із суспільною характеристикою особи, яку обвинувачували у вчиненні кримінального правопорушення; обставини, пов’язані з особливостями стану здоров’я обвинуваченого; обставини, пов’язані з оцінкою судом причин та умов вчинення кримінального правопорушення; обставини, пов’язані з окремими соціальними особливостями обвинуваченого або іншими обставинами. Зроблено висновок, що попри оцінний вид розсуду судді при оцінці пом’якшувальних обставин, у контексті частини 2 статті 66 КК суддя спирається на ті обставини, про які заявляють сторони кримінального провадження в процесі судового провадження й обов’язково підтверджують їх відповідними доказами. До того ж суд має детально їх досліджувати, оцінюючи те, наскільки вони впливали на протиправну поведінку особи або ж свідчать про відносно низьку суспільну небезпеку обвинуваченого для уникнення можливої формалізації їх застосування.

ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ОСОБИ ПРИ ОСКАРЖЕННІ ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ПІДОЗРУ В ОБ’ЄДНАНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Thu, 02 May 2024 00:00:00 +0300

У науковій публікації автори зробили спробу в межах проблематики пріоритетності забезпечення прав особи поглянути на ситуацію, яка має місце за об’єднаного кримінального провадження та пов’язана з оскарженням повідомлення про підозру та подальшим оскарженням в апеляційному порядку в перебігу досудового розслідування ухвали слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри. Аргументовано, що варто розуміти як іншу ситуацію, яка не охоплюється правилом єдиного правового режиму, коли йдеться про набуття процесуальної можливості на оскарження до суду тих процесуальних рішень, щодо яких цієї процесуальної можливості не існувало раніше, як і не було процесуальної змоги користатися з такого права на оскарження до суду. Тобто можна ствердно сказати, що за такого стану справ ідеться про забезпечення права особи на судовий захист, а не про один (єдиний) правовий режим за ситуації об’єднання кількох матеріалів досудових розслідувань. Доведено, що підозрюваний чи його захисник можуть оскаржити повідомлення про підозру в об’єднаному кримінальному провадженні на підставі пункту 10 частини 1 статті 303 КПК України, якщо хоча б одні матеріали досудового розслідування із цього об’єднаного провадження внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін. Резюмовано, що ухвала слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри в об’єднаному кримінальному провадженні підлягає апеляційному оскарженню під час досудового розслідування на підставі частини 2 статті 309 КПК України, якщо хоча б одні матеріали досудового розслідування із цього об’єднаного провадження внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін.

СТАБІЛЬНІСТЬ ТА ДИНАМІКА ЗАКОНУ ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ: ПЕРСПЕКТИВИ РЕАЛІЗАЦІЇ

Віталій Володимирович Кузнецов, Лариса Олександрівна Кузнецова — Thu, 02 May 2024 00:00:00 +0300

У статті розглянуто такі властивості закону про кримінальну відповідальність, як стабільність та динаміка. При проведенні дослідження встановлено взаємозалежність між вказаними правовими категоріями. Констатовано, що в умовах воєнного стану пріоритет має динаміка закону про кримінальну відповідальність. Як перспективу при формуванні нового кримінального законодавства закладено пріоритет стабільності закону про кримінальну відповідальність. У дослідженні констатовано відсутність Закону України, який би визначав порядок направлення проєктів законів до Національної академії наук України для проведення юридичної (правової) експертизи. Запропоновано такий механізм перевірки законопроєктів передбачити в Регламенті Верховної Ради України. У статті підтримано положення проєкту КК України щодо закріплення принципу стабільності кримінального законодавства. Установлено, що в національному законодавстві нормативно закріплено принцип стабільності закону лише в п. 4.1.9. ст. 4 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 р. Аналіз відповідних положень проєкту КК дав змогу зробити певні рекомендації щодо їх удосконалення: по-перше, потребує самостійної регламентації презумпція знання кримінального закону та стабільність Кримінального кодексу; по-друге, закріплення конкретних часових меж внесення змін до КК України негативно вплине на реалізацію динаміки закону про кримінальну відповідальність; по-третє, нормативне врегулювання механізму внесення змін до КК України не гарантує дотримання таких норм і потребує встановлення відповідальності за їх невиконання.

РЕФОРМУВАННЯ ВІЙСЬКОВОГО ЗБОРУ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ: АНАЛІЗ ЗАКОНОДАВЧИХ ІНІЦІАТИВ

Наталія Іванівна Атаманчук, Любов Михайлівна Касьяненко — Thu, 02 May 2024 00:00:00 +0300

Установлення військових податків чи зборів у різних податкових системах світу зумовлювалося необхідністю залучення до бюджету додаткових фінансових ресурсів з метою задоволення військових потреб під час воєнних дій. В Україні запровадження військового збору у 2014 році здійснено з метою зміцнення обороноздатності держави та фінансової підтримки реформування Збройних сил України. У статті обґрунтовано необхідність подальшого вдосконалення податкового та бюджетного законодавства з метою своєчасного та повного наповнення Державного бюджету України, фінансування Збройних сил України. Авторами проаналізовано обсяги надходження військового збору в структурі доходів Зведеного бюджету України протягом 2014–2021 рр. та встановлено щорічне зростання його обсягів до бюджету. Вивчено зареєстровані у Верховній Раді Україні законопроєкти щодо реформування військового збору, зокрема диференціації ставки військового збору, звільнення від оподаткування окремих категорій осіб або доходів, а також скасування збору. Установлено недосконалість окремих положень зареєстрованих проєктів законів та необхідність їх подальшого доопрацювання. Доведено, що скасування військового збору в умовах воєнного стану може призвести до значних втрат доходів державного бюджету, зменшення джерел фінансового забезпечення Збройних сил України, що є неприйнятним. Установлено, що запровадження диференційованого оподаткування військовим збором в умовах воєнного стану замість єдиної ставки 1,5 %, сприятиме наповненню бюджету, забезпечуватиме справедливість оподаткування, для виконання не лише фіскальної, а й регулювальної функції оподаткування. Наголошено на необхідності подальшого реформування військового збору в Україні через забезпечення цільового спрямування надходжень від цього збору на реалізацію заходів та програм, пов’язаних із підвищенням обороноздатності й безпеки держави.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ЛЕГІТИМНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА ЗМЕНШЕННЯ РИЗИКІВ КРИЗИ ВЛАДИ ПІД ЧАС ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ В УКРАЇНІ

Едуард Євгенович Регушевський — Thu, 02 May 2024 00:00:00 +0300

У статті проведено аналіз питань легітимності державної влади та зменшення ризиків кризи влади під час дії воєнного стану в Україні. Проаналізовано теоретичні основи питань легальності, легітимності й легітимації державної влади з урахуванням політико-правових процесів та факторів суспільного життя. Приділено увагу негативним чинникам, які впливають на ефективність функціонування державної влади. Виявлено порушення конституційних основ функціонування органів державної влади на засадах її поділу та дотримання системі стримувань і противаг. Наголошується на необхідності повернення до конституційно-правових засад і конституційної моделі функціонування державної влади в країні з метою відновлення легітимності її інституцій. Зазначено, що легітимність державної влади напряму пов’язана з довірою до ухвалених рішень і легальних механізмів їх реалізації. Велике значення в цьому процесі, безперечно, відіграють рішення, які об’єднують інститути громадянського суспільства з інститутами державної влади в єдиному розумінні подальшого розвитку держави та комплексної стратегії реагування на виклики сьогодення. На основі аналізу рівня довіри до державних інституцій в останніх соціологічних дослідженнях визначено необхідні шляхи для підвищення ефективності державного управління. Пропонується підсилення ефективності виконавчої гілки влади шляхом консенсусного, фахового й незаполітизованого підходу у створенні «технократичного уряду», чи так званого уряду єдності, в умовах, коли встановлений Конституцією строк повноважень одного органу державної влади – Верховної Ради України – уже закінчився восени 2023 року, а строк повноважень іншого – Президента України – закінчується в травні 2024 року, може стати важливим інструментом легітимації рішень державної влади загалом. Наголошується, що важлива умова легітимності органів держави – безумовне дотримання Конституції та законів України, ухвалення відповідальних державницьких рішень, які відповідатимуть критеріям законності, ефективності та доцільності у вирішенні нагальних питань функціонування всієї системи органів державної влади, місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства в Україні.

МОДЕРНІЗАЦІЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ – ГОЛОВНИЙ НАПРЯМ ПРАВОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ПІСЛЯВОЄННОГО ВІДНОВЛЕННЯ

Thu, 02 May 2024 00:00:00 +0300

Актуальність дослідження перспектив модернізації Конституції України зумовлена процесами євроатлантичної інтеграції України, які передбачають виконання Українською державою взятих на себе зобов’язань, а також необхідністю вдосконалення національного права та законодавства. Саме зазначене дає змогу стверджувати, що питання про модернізацію Конституції України буде занесено до порядку денного перспективної правотворчої діяльності в процесі післявоєнного відновлення, оскільки для правової системи України воно стане системоутворювальним. У зв’язку із зазначеним у статті розглянуто такі принципові положення можливої модернізації Конституції України: створення установчих зборів, що мають стати спеціальним органом, головною метою створення та діяльності яких є підготовка законопроєкту про внесення змін до Конституції України; необхідність внесення змін, насамперед, до тих розділів Конституції України, які стосуються побудови в Україні громадянського суспільства; вирішення питання пріоритету норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права тощо. Робиться висновок, що модернізація Конституції України передбачає, по-перше, вирішення самими громадянами України питання стосовно необхідності модернізації Основного Закону, по-друге, залучення інститутів громадянського суспільства до активної співпраці з органами державної влади над проєктом Конституції України, по-третє, визначення способу ухвалення нової Конституції України, оскільки національна конституційна теорія й практика знає багато досить вдалих проєктів Конституцій України, які так і залишилися тільки проєктами.

ЕЛЕМЕНТИ НАЦІОНАЛЬНОГО БАГАТСТВА У ПРАВОВИХ ПОГЛЯДАХ ДІЯЧІВ УКРАЇНСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЇ 1920–1930 РР.

Ольга Володимирівна Токарчук — Thu, 02 May 2024 00:00:00 +0300

У статті розглянуто концепції державності й нації українських інтелектуалів в еміграції міжвоєнного періоду. Виокремлено ключові підходи, які поглибили знання про народ, націю, державу, владу тощо. З інтелектуальною спадщиною українських мислителів міжвоєнного періоду, як-от С. Дністрянський, В. Старосольський, О. Ейхельман, О. Бочковський, А. Яковлів, В. Липинський та ін., знайомі лише поодинокі дослідники. Територіальна проблема поставала як один із важливих аспектів наукового теоретизування багатьох учених окресленої доби. Науковці надавали неоднакового значення території в розвитку української держави, однак більшість дотримувалася погляду, що саме територія є природною передумовою успішного розвитку народу. Причина тривалого періоду «бездержавності» українського народу криється, серед іншого, у слабкості національної ідеї та недостатньому усвідомленні українською елітою своїх завдань, спільних цінностей та високих цілей нації. Український рух є унікальним і має базуватися на власному політичному та правовому досвіді, українських звичаях і традиціях, не заперечуючи історичних уроків, світової політичної ситуації. Коли країна втрачає інтелектуальне багатство внаслідок еміграції найкращих науковців і експертів, як це було століття тому й сьогодні спостерігається в Україні, вона втрачає можливість накопичувати більше національного багатства. Те ж саме спостерігається при зниженні інтелектуального рівня нації, особливо при зниженні якості освіти та скороченні фінансування науки та освіти. Перед сучасними вченими стоїть завдання, проаналізувавши наукові ідеї політичних емігрантів, які самі були теоретиками і творцями відновленої в різних формах державності 1917–1921 рр., незреалізовані наукові концепти, відшукати серед них найбільш прийнятні для сучасності приклади й з допомогою політичних діячів-практиків здійснити спробу успішної розбудови української держави. Пошук подальших перспектив вимагає розробки нових підходів до аналізу політико-правової реальності, не гублячи при цьому соціально-історичних, національних, культурних і моральних основ українського народу.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕДУРИ ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ЄСПЛ ЩОДО СПРАВЕДЛИВОЇ САТИСФАКЦІЇ

Аліна Олегівна Белікова — Thu, 02 May 2024 00:00:00 +0300

У статті досліджено національне законодавство України та міжнародно-правових актів з виконання остаточного рішення Європейського суду з прав людини. Визначено особливості виконавчої процедури щодо справедливої сатисфакції. Розкрито принципи остаточності та неоскаржуваності – основних ознак рішень європейської судової інституції. Акцентовано на тому, що для запровадження процесу виконання рішень ЄСПЛ необхідна наявність остаточного рішення Суду, яке має процесуальний статус виконавчого документа та звернення його до виконання щодо виплати справедливої сатисфакції. Проаналізовано законодавчі норми, що регулюють питання виконавчого провадження при виконанні рішень ЄСПЛ. Наведено приклади рішень Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України та міжнародної практики з виконання рішень Євросуду. Окреслено стадійність виконавчої процедури, яка полягає в: 1)підготовці до виконання остаточного рішення ЄСПЛ; 2) виконанні його резолютивної частини щодо виплати відшкодування (справедливої сатисфакції); 3) завершенні фактичного виконання цього рішення органами державної виконавчої служби. Звернено увагу на стадію виконання резолютивної частини рішення, яка є центровою в усьому виконавчому процесі, виключно на якій виокремлюється особливість виконавчого провадження при виконанні рішень ЄСПЛ у справах проти України. Зроблено висновок, що характерною рисою виконавчої процедури рішень ЄСПЛ є особливий порядок їх виконання, а також від належного дотримання стадійності цього процесу залежить своєчасна та повна виплата стягувачу справедливої сатисфакції.

НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ПЕРЕРОБЛЕНУ РІЧ

Віктор Вікторович Дубовик — Thu, 02 May 2024 00:00:00 +0300

У статті встановлено, що набуття права власності на перероблену річ належить до первинних (первісних) підстав (способів) набуття права власності. За часів Стародавнього Риму було зафіксовано компромісне рішення щодо визначення власника переробленої речі: якщо нову річ можна знову перетворити в матеріал, з якого вона зроблена, то власником буде власник матеріалу, якщо ж ні – право власності на неї належатиме її творцеві – майстру. Автором аргументовано, що особа, яка переробила річ, може набути права власності на нову річ в порядку, визначеному ст. 332 ЦК України, за наявності такого фактичного складу: 1) для переробки речі використано матеріал, який їй не належить на праві власності, тобто чужа річ (матеріал); 2) вартість переробки і створеної нової речі перевищує вартість матеріалу; 3) таке перевищення є істотним; 4) особа, яка переробила річ, має бажання набути право власності на нову річ; 5) особа, яка здійснила переробку речі (матеріалу), є добросовісною. Саме ці чинники мають бути основними при відмежуванні переробки речі та капітального чи поточного ремонту речі, навіть, якщо капітальний ремонт речі призводить до істотних поліпшень речі та істотного збільшення її вартості. Уточнено, що створена нова річ внаслідок переробки матеріалу матиме нове функціональне призначення, а не буде поліпшенням тієї речі, яку переробили, чи її плодами, доходами. У будь-якому разі при переробці речі створюється нова річ, а при поточному чи капітальному ремонті речі відбувається зміна самої речі, нова річ не створюється. Звернено увагу на необхідність більш ретельного врегулювання цивільно-правових відносин щодо набуття (припинення) права власності на об’єкти, які мають вагоме народногосподарське та оборонне значення і є державною власністю України.

ПОНЯТТЯ ТА ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВОНАСТУПНИЦТВА

Валерій Володимирович Круглик — Thu, 02 May 2024 00:00:00 +0300

Статтю присвячено дослідженню аспектів юридичної природи інституту процесуального правонаступництва в цивільному процесі, визначенню поняття цивільного процесуального правонаступництва, вивченню підстав його виникнення. Під час дослідження сформовано поняття «цивільне процесуальне правонаступництво», «підстави цивільного процесуального правонаступництва» та «зміст цивільного процесуального правонаступництва». Проаналізовано праці українських науковців та їх підхід до визначення поняття «цивільне процесуальне правонаступництво». Практики та сучасні цивілісти часто використовують категорію правонаступництва з метою пояснення правових процесів, які можуть не мати нічого спільного з правонаступництвом. У цивільному законодавстві правонаступництво направлене на врегулювання правовідносин, наслідком яких є припинення прав та обов’язків однієї особи та виникнення такого самого за змістом прав та обов’язків в іншої особи. Як і заміна неналежної сторони, процесуальне правонаступництво, означає зміну наявного складу учасників спору. Процесуальне правонаступництво можна визначити як заміну сторони чи третьої особи в спірних або встановлених судом правовідносинах внаслідок зміни суб’єктів права або обов’язку в матеріальних правовідносинах. Сторона може припинити брати участь у судовому процесі через різноманітні причини, однак процесуальне правонаступництво настає тільки за умови, коли має місце правонаступництво в матеріальних правовідносинах. Процесуальне правонаступництво має певні ознаки, які залежать від статусу учасника процесу, сукупністю процесуальних прав та обов’язків, якими наділені сторони. Процесуальне правонаступництво можливе тільки тоді, коли правонаступник доведе суду та іншим учасникам процесу наявність у нього права на набуття процесуального становища суб’єкта, якого він має намір замінити. Процесуальні правонаступники набувають усіх нереалізованих процесуальних прав попередника на час вступу до справи і, з огляду на принцип диспозитивності, можуть вільно їх реалізувати й розпоряджатися ними.

СТРАТЕГІЯ ТА ТАКТИКА ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Олексій Дмитрович Кузьмічов — Thu, 02 May 2024 00:00:00 +0300

Статтю присвячено визначенню кроків для покращення стратегії та тактики державної політики у сфері забезпечення продовольчої безпеки України. Методологічною основою дослідження є компаративний, системно-структурний та формально-логічний методи. Їх використання дало змогу з’ясувати загальний механізм реалізації державної політики, а також дослідити досвід стратегічного планування реалізації державної політики у сфері забезпечення продовольчої безпеки в провідних країнах-членах Європейського Союзу. При проведенні дослідження використано вітчизняну та закордонну юридичну літературу, яка присвячена інструментам публічного адміністрування й особливостям реалізації державної політики у сфері забезпечення продовольчої безпеки в окремих країнах-членах ЄС, а також в Україні. У результаті проведеного дослідження автором констатовано, що в Україні не сформовано механізму безперервності планування стратегії та тактики державної політики у сфері забезпечення продовольчої безпеки України. Як наслідок, наразі державна політика у цій сфері публічного адміністрування здійснюється без чітко визначеної системи стратегічних цілей та завдань. Обґрунтовано наукову позицію про те, що механізм формування та реалізації державної політики у сфері забезпечення продовольчої безпеки має бути визначений на рівні окремого закону про продовольчу безпеку України. Він має містити детальну процедуру розробки, затвердження та виконання національної стратегії й тактики державної політики у сфері забезпечення продовольчої безпеки України. Загалом, позитивно оцінюючи проєкт розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення стратегії продовольчої безпеки на період до 2030 року», ми пропонуємо доповнити його змістовну частину такими елементами: механізмом реалізації в Україні загальновизнаних на рівні ЄС принципів забезпечення продовольчої безпеки країни; механізмом залучення України до забезпечення глобальної продовольчої безпеки; а також механізмом реалізації регіональної продовольчої безпеки в контексті співпраці органів місцевого самоврядування та органів державної влади в цій сфері. Окрему увагу варто приділити залученню ІТ до забезпечення продовольчої безпеки України, а також формування механізму реальної співпраці держави з інституціями громадянського суспільства у сфері забезпечення продовольчої безпеки України.

ПОЛІТИКА ГЕНДЕРНОГО ПАРИТЕТУ В СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ В ПІВНІЧНІЙ АМЕРИЦІ

Владислав Махно — Thu, 02 May 2024 00:00:00 +0300

Статтю присвячено дослідженню політики гендерного паритету в системі публічної служби в країнах Північної Америки. Особлива увага приділена Сполученим Штатам Америки та Канаді. У статті схарактеризовано та описано історичний розвиток гендерної політики цих країн. Проаналізовано залежності, закономірності та детермінанти, які можуть впливати на стан гендерного паритету в конкретному регіоні. Автор аналізує закони та інші нормативно- правові акти національного законодавства країн Північної Америки, що регулюють питання, пов’язані з гендерним паритетом, недискримінацією та питаннями доступу до публічної служби. Автор дослідив гендерне співвідношення представників публічної адміністрації на різних посадах у країнах Північної Америки. Проведено аналіз інституційної системи країн Північної Америки та встановлено органи та посадові особи, які вповноваженні реалізувати, здійснювати контроль та нагляд за дотриманням гендерної політики. Проаналізовано та підсумовано позиції представників Сполучених Штатів Америки та Канади щодо введення й застосування гендерних квот при доступі до керівних посад. Проаналізовано ти висвітлено джерела формування державної гендерної політики в Сполучених Штатах Америки. Особливу увагу приділено неурядовим організаціям як важливому чиннику, який чинить вагомий вплив на державну політику в цій сфері. На підставі проведеного дослідження встановлено, що кількість жінок у парламентах не демонструє обов’язковий високий рівень гендерного паритету в цьому регіоні. Також установлено, що застосування гендерних квот при доступі до публічної служби не обов’язково має бажані та передбачені державною політикою наслідки. Автор описує різні підходи до гендерної політики, аналізує успіхи та проблеми в цій сфері

ПЕРЕШКОДИ В ДОКАЗУВАННІ У СПРАВАХ ПРО РОЗІРВАННЯ ШЛЮБУ

Олександр Сергійович Мельник — Thu, 02 May 2024 00:00:00 +0300

Стаття висвітлює проблеми доказування в цивільному процесі у справах про розірвання шлюбу. Внаслідок повномасштабної війни попит на розлучення збільшується. У сприйнятті закінчення стосунків, розірвання шлюбу відіграє важливу базову роль, адже фактично ставить перед eже експодружжям важливі питання утримання дітей, режиму побачень та процесу виховання, розподілу спільно нажитого майна та інших питань. Фактично, розірвання шлюбу є юридичним та психологічним рубежем для подружжя, проходження якого є важливим елементом як для громадян, так і для суспільства загалом, адже забезпечує можливістю створення нових, можливо, більш міцних сімей. В Україні доступні два способи розірвання шлюбу: – через РАЦС – якщо немає неповнолітніх дітей та при бажанні обох з подружжя припинити шлюб; – через суд – у разі наявності неповнолітніх дітей або при небажанні одного з подружжя розірвати шлюб. Згідно зі статистикою Міністерства юстиції України, кількість розірваних шлюбів за 2022 рік становить: 17 893, зокрема 1 093 розлучення через суд. Водночас указана статистика потребує доповнення від судових органів, адже через брак фінансування, порушення строків підготовки рішень, не всі судові рішення про розірвання шлюбів могли потрапити для відображення в статистиці за відповідний рік. На підтвердження вказаного правники у сфері сімейного права, неодноразово в ЗМІ повідомляли про збільшення запитів на розірвання шлюбу щонайменше вдвічі порівняно з попереднім роком [2, с. 175]. У статті йтиметься саме про судовий варіант припинення шлюбу та процес доказування у цьому виді цивільних спорів. «Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень» [3, ч. 1 ст. 81]. Цивільний процесуальний кодекс України, зокрема ст. 175, не містить переліку обов’язкових доказів, якими позивач повинен довести обставини, на які посилається, та, відповідно, додати до заяви про розірвання шлюбу. Водночас перелік таких доказів установлено судовим рішенням.

СУДОВИЙ РОЗСУД У СПРАВАХ ПРО ВИЗНАЧЕННЯ РОЗМІРУ КОМПЕНСАЦІЇ ЗА ПОРУШЕННЯ АВТОРСЬКИХ ТА СУМІЖНИХ ПРАВ

Юрій Анатолійович Ужакін — Thu, 02 May 2024 00:00:00 +0300

Статтю присвячено дослідженню проблеми використання суддівського розсуду під час застосування норм про компенсацію за порушення авторського права. Аналізуються норми законодавства, що регулюють компенсацію на основі суми винагороди, яка була б сплачена за надання дозволу на використання об’єкта авторського права або об’єкта суміжних прав. Дослідження базується на нормах законодавства України, зокрема Закону України «Про авторське право і суміжні права» та Цивільного кодексу України, присвячених регулюванню предмета. Закон України «Про авторське право і суміжні права» встановлює систему засобів захисту від порушень авторського права. Одним із засобів правового захисту є компенсація в подвійному (або в деяких випадках у потрійному) розмірі суми винагороди, яка була б сплачена за надання дозволу на використання об’єкта авторського права або об’єкта суміжних прав. Автор описує деякі проблемні питання із засобом правового захисту: зв’язок між компенсацією та збитками правовласника, механізм встановлення гіпотетичної винагороди тощо. На думку автора, досліджуваний засіб правового захисту слід розуміти як різновид цивільної відповідальності. Як наслідок, засіб правового захисту регулюється загальними принципами цивільної відповідальності. Відповідно, сума компенсації за порушення за загальним правилом має бути пропорційною збиткам правовласника. Можливість досягнення справедливих результатів заснована на повноваженнях суду використовувати судовий розсуд. Судовий розсуд слід розуміти як повноваження робити вибір між альтернативами, які є законними. Судовий розсуд є основним правовим засобом досягнення розумних і справедливих результатів за складних обставин відсутності доказів фактичних збитків. Право вибору між альтернативами ґрунтується на конкретних приписах закону. Редакція норм Закону України «Про авторське право і суміжні права», Цивільного кодексу України дає змогу стверджувати, що надання суду цього повноваження здійснюється шляхом використання оцінних понять. Наприклад, Закон України «Про авторське право і суміжні права» передбачає, що сума компенсації має бути ефективною, пропорційною та стримувальною, спрямованою на відновлення порушених прав. Указані терміни не мають точного значення й підлягають визначенню судом. Для застосування відповідних правил суд також повинен встановити суму винагороди, яка була б сплачена за використання об’єкта авторського права або об’єкта суміжних прав. Закон не містить детальних правил щодо методів розрахунку винагороди. Зокрема, відсутні правила щодо умов гіпотетичного використання об’єкта. Відповідно, суд має повноваження визначати ці умови. Отже, судовий розсуд є важливим і необхідним правовим інструментом, який дає змогу застосовувати норми про компенсацію.