УЧАСНИКИ ПРАВОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: НОРМАТИВНІ ТА ДОКТРИНАЛЬНІ АСПЕКТИ РОЗУМІННЯ В УКРАЇНІ
DOI:
https://doi.org/10.51989/NUL.2025.1.4Ключові слова:
правотворча діяльність, учасники правотворчої діяльності, суб’єкти правотворчої діяльності, суб’єкти правотворчої ініціативи, суб’єкти забезпечення правотворчої діяльності, заінтересовані особи, правовий моніторингАнотація
Правотворча діяльність виконує важливу соціальну роль, спрямовану на унормування окремої сфери суспільних відносин із метою забезпечення прав і законних інтересів учасників суспільних відносин. У юридичній науці тривалий час дискусійним було питання суб’єктного складу правотворчої діяльності. Однак поступовий відхід від позитивістського підходу до правотворчості посприяв визначенню держави як основного, але не єдиного суб’єкта правотворчої діяльності, що і знайшло відображення в Законі України «Про правотворчу діяльність». Нині учасниками правотворчого процесу визначено суб’єктів правотворчої діяльності; суб’єктів правотворчої ініціативи; суб’єктів забезпечення правотворчої діяльності; заінтересованих осіб. Автори вважають, що такий підхід є цілком виправданим з погляду теорії існування, функціонування та співвідношення громадянського суспільства та правової держави, оскільки правотворчість є останнім етапом правоутворення. Водночас актуальним питанням натепер є теоретико-методологічний аналіз конструктивної ролі всіх учасників правотворчої діяльності у правотворчому процесі як, власне, і питання персоналізації цих учасників.У статті персоніфіковано коло учасників правотворчої діяльності, визначено їхній статус і повноваження відповідно до положень правової доктрини та чинного законодавства. Авторами висновується, що на окрему увагу заслуговує питання конструктивної ролі всіх учасників правотворчої діяльності у процесі правового моніторингу, оскільки, відповідно до положень Закону України «Про правотворчу діяльність», правотворча діяльність – це не тільки діяльність щодо планування, розроблення проєктів і ухвалення нормативно-правових актів, але також і ведення їх обліку та здійснення правового моніторингу. Авторами акцентується на необхідності ухвалення спеціального Закону України «Про правовий моніторинг», яким і буде унормовуватися функціонал учасників правотворчої діяльності кожної групи, який має свою специфіку на кожній стадії проведення правового моніторингу.
Посилання
Перерва Ю. Законодавчий процес в Україні : автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02. Київ, 2009. 19 с.
Загальна теорія права : підручник / за заг. ред. М. Козюбри. Київ : Ваіте, 2015. 392 с.
Загальна теорія держави і права : підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів освіти / М. Цвік та ін. ; ред. : М. Цвік та ін. Харків : Право, 2002. 432 с.
Степанян Г. Провідна роль принципів конституційного права у процесі формування ефективної системи права. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Право». 2008. Вип. 11. С. 183–186.
Про правотворчу діяльність : Закон України від 24.08.2023 р. № 3354–IX. Відомості Верховної Ради України. 2023. № 93. Ст. 364.
Юридична енциклопедія : у 6 т. Т. 4 : Н – П / за ред. Ю. Шемшученка (гол. редкол.) та ін. Київ : Укр. енцикл., 2002. 720 с.
Конституція України : Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.
Про Реґламент Верховної Ради України : Закон України від 10.02.2010 р. № 1861-VI. Відомості Верховної Ради України. 2010. № № 14–17. Ст. 133.
Положення про порядок підготовки та внесення проєктів актів Президента України : Указ Президента України від 15.11.2006 р. № 970/2006. Урядовий кур’єр. 2006. № 220.
Про Кабінет Міністрів України : Закон України від 27.02.2014 р. № 794–VII. Відомості Верховної Ради України. 2014. № 13. Ст. 222.
Реґламент Кабінету Міністрів України : постанова Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 р. № 950, у редакції постанови від 09.11.2011 р. № 1156. Урядовий кур’єр. 2007. № 138.
Тернавська В. Конституційно-правова політика України та її суб’єкти. Юридичний науковий електронний журнал. 2019. № 6. С. 77–80. https://doi.org/10.32782/2524-0374/2019-6/15.
Про центральні органи виконавчої влади : Закон України від 17.03.2011 р. № 3166-VI. Відомості Верховної Ради України. 2011. № 38. Ст. 385.
Положення про Міністерство юстиції України : постанова Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 р. № 228. Урядовий кур’єр. 2014. № 123.
Юридична енциклопедія : у 6 т. Т. 5 : П – С / за ред. Ю. Шемшученка (гол. редкол.) та ін. Київ : Укр. енцикл., 2003. 736 с.
Конституція Автономної Республіки Крим від 21 жовтня 1998 р. : Закон України від 23.12.1998 р. № 350–XIV. Відомості Верховної Ради України. 1999. № № 5–6. Ст. 43.
Про місцеві державні адміністрації : Закон України від 09.04.1999 р. № 586-XIV. Відомості Верховної Ради України. 1999. № № 20–21. Ст. 190.
Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1997. № 24. Ст. 170.
Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. Ю. Шемшученка. 2-ге вид., переробл. і доп. Київ : Юридична думка, 2012. 1020 с.
Про державну службу : Закон України від 10.12.2015 р. № 889-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 4. Ст. 43.
Про службу в органах місцевого самоврядування : Закон України від 07.06.2001 р. № 2493-III. Відомості Верховної Ради України. 2001. № 33. Ст. 175.
Колодій О. Поняття народу та його співвідношення з населенням та нацією. Правове регулювання економіки. 2017. № 16. С. 43–53.
Про всеукраїнський референдум : Закон України від 26.01.2021 р. № 1135-IX. Відомості Верховної Ради України. 2023. № № 1–2. Ст. 1.
Положення про Апарат Верховної Ради України : розпорядження Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 р. № 769 (у редакції розпорядження Голови Верховної Ради України № 734 від 20.11.2014 р.). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/769/11- %D1%80%D0%B3#Text.
Положення про Офіс Президента України : Указ Президента України від 25.06.2019 р. № 436/2019. Офіційний вісник України. 2019. № 51.
Положення про Секретаріат Кабінету Міністрів України : постанова Кабінету Міністрів України від 12.08.2009 р. № 850. Урядовий кур’єр. 2009. № 154.
Сучасна правова енциклопедія / О. Зайчук та ін. ; за заг. ред. О. Зайчука ; Ін-т законодавства Верховної Ради України. Київ : Юрінком-Інтер, 2010. 384 с.
Про лобіювання : Закон України від 23.02.2024 р. № 3606-ІХ. Відомості Верховної Ради України. 2024. № 18. Ст. 77.
Тернавська В. Лобізм як метод формування правової політики держави. Альманах права. 2016. Вип. 7. С. 382–385.
Колодій А., Тернавська В. Моніторингово-правовий процес та техніка підготовки моніторингового звіту. Правовий моніторинг як складова правотворчої та правозастосовчої діяльності : монографія / за заг. ред. О. Кота, А. Гриняка, Н. Міловської. Київ : Алерта, 2023. С. 116–126.
